Є дні, які не минають… Вони залишаються з нами — у спогадах, у серці, у тиші між словами.
Є дні, які не минають…
Вони залишаються з нами — у спогадах, у серці, у тиші між словами.
З 24 лютого по 2 квітня 2022 року Поліська громада жила в окупації.
Це були дні, коли світ ніби завмер.
Коли кожен ранок починався з думки: «Тільки б усі були живі…»
І кожен вечір — з надії дожити до наступного дня…
Ми пам’ятаємо…
Порожні вулиці і тривожну тишу.
Ночі без світла і зв’язку.
Шепіт замість розмов. Пам’ятаємо, як здригалися від кожного гуркоту.
Сльози, які ховали навіть від найближчих.
Ми пам’ятаємо страх —
але ще більше пам’ятаємо людей.
Тих, хто підтримував.
Хто ділився останнім шматком хліба.
Хто знаходив слова, коли їх майже не було.
Хто просто був поруч — і цим рятував.
У ті дні ми стали іншими.
Сильнішими.
Ближчими одне до одного.
Ми навчилися цінувати життя — по-справжньому.
І настав день, який ми чекали всією душею…
2 квітня — день визволення.
День, коли повітря стало легшим.
Коли тиша вже не лякала.
Коли сльози були — але це були сльози радості і полегшення.
День, коли ми знову відчули: ми вдома.
Поліська громада вистояла.
Не зламалася.
Зберегла віру, людяність і серце.
Сьогодні ми згадуємо кожну хвилину того часу…
З болем — за тих, кого втратили.
З безмежною вдячністю — до тих, хто нас захистив і повернув нам життя.
Сьогодні ми разом згадуємо всіх, хто, на жаль, не дочекався визволення…
Тих, чиї життя забрала війна, залишивши по собі невимовний біль у серцях рідних і всієї громади.
Світла пам’ять кожному з них…
І водночас — об’єднуємось у щирій подяці тим, хто визволив нашу землю.
Тим, хто подарував нам можливість знову жити, дихати, бути вдома.
Низький уклін нашим захисникам і захисницям.
Ми пам’ятаємо.
Ми вдячні.
Ми живемо — і це наша перемога щодня.
